У ВІРШАХ – ПЕРЕЖИТИЙ БІЛЬ ВІД НЕ ОДНІЄЇ ДОБИ ВІЙНИ
Роман Припін, який живе у с. Бабина, пише вірші, – повідомила колишня вчителька математики Корналовицької середньої школи Орися Глушко. А далі – знайомство з ним самим. У спілкуванні він легка і позитивна натура, тож залишилося пересвідчитися вже з самих віршів, який він насправді.
Зродилися його перші поетичні проби ще у школі. Батьки і рідні знали про це. Мама, посміхаючись, згадувала свого дідуся, який теж їх писав, тому казала: син перейняв талант від прадідуся. Звісно, перші вірші були про перше кохання. Їх загалом один зошит, що залишився у батьківській оселі, де, крім нього, було ще двоє братів і дві сестри. Роман – найстарший, тож брати: середущий Андрій та наймолодший Василь його наслідували. На основі його віршів творили свої. Наслідували свого старшого брата і згодом в тому, що стали на захист України, на яку у 2014 році посягнув ворог.
Роман вже тоді пішов добровольцем на фронт. Починав службу у Вінницькому 703 інженерному полку, пізніше служив у 12 Бригаді армійської авіації імені генерала Хорунжого; зараз у 71 єгерській бригаді десантно-штурмових військ.. Пройшов не одну гарячу точку, але найбільше розповідає про те, як був важко поранений під населеним пунктом Бурлацьке, що біля Волновахи Донецької області. Там постійно відбивали штурмові атаки ворога. Населений пункт переходив з рук у руки. Атакували і цього разу противника й думали матимуть змогу перепочити, натомість русня почала гатити по їхніх укриттях і один з дронів серйозно їх ушкодив. Четверо штурмовиків із двох груп загинуло, а ще четверо зістали пораненими. Вночі, щоб дрони їх не засікли, почали виходити звідти. Йшли мінним полем у напрямку до своїх. Кожен про себе молився, в тому числі й Роман Припін (говорить: на війні стають віруючими й ті, які до того такими не були). Господь допоміг вийти в цих надзвичайно важких умовах: і ровом брели від танка, і заплуталися в дротах, будучи в багнюці, бо лив дощ, але не полишили один одного. За ними їхав евакуаційний автомобіль, та ворог атакував його, тож були змушені розраховувати лише на власні сили. Йшли, хоч і в когось був песимізм, чи доберуться до своїх, бо ж поранені. Дійшли. Спершу до розвідників, які їх нагодували і де змогли перепочити, а наступного дня добралися до операторів дронів. Тут також були тепло прийняті, а звідси вже доправлені у медзаклади.
Роман отримав осколкові поранення обидвох ніг, травму шиї – перелом шийного хребця, черепно-мозкову травму, струс головного мозку та акубаротравму (контузію). Його спершу доставили в Запоріжжя; потім були: Вінниця, Львів, Мукачево.
Голову, щоб підняти, тримав руками. Вона його не слухалася...
18 квітня пройшла операція у Львівському військовому шпиталі. Йому вставили в шию імплант. Тривалий час до того не ходив, а вже після імплантування став на ноги. Вважає це для себе неймовірним подвигом. І від інших осколкових поранень почав оговтуватися. Це все коштувало йому дуже великих зусиль. Однак він борець. Таким був на фронті і залишається дотепер. Але зараз бореться вже за своє майбутнє. Прагне бути не лише для себе, а найперше для дружини, дітей, зрештою, як і для всієї рідні, здоровою людиною. Господь додає йому для цього силу і витримку. Можливо, й те, що пише вірші – рятує у важкі хвилини болю. Коли з’явиться чергова поезія – не знає. Постійно носить з собою ручку і папір. При-йде мить натхнення – і він римовані рядки записує, а потім виставляє в інтернет.
23 травня декламував вірш на Алеї Пам’яті Героїв у м. Новий Калинів. Не може забути того, коли з групи із чотирьох побратимів він один залишився живий. Ще троє, з якими виходив до своїх, були з іншої групи. Той момент відтворив у вірші, який для нього чи не найдорожчий з усіх. Пережитого – не забути.
Продовжує служити у складі військовиків-саперів його середущий брат, а наймолодший, який був посічений осколками у 2018 році, вже демобілізувався через поважні обставини.
- На війні чужі хлопці стають для тебе братами, – говорить Роман, який, отримавши важке поранення, змушений покинути бойовий стрій, але все, що відчув і пережив, будучи щирим захисником Вітчизни, його вже ніколи не полишить.
До того ж у кожного, хто пройшов війну, загострюється відчуття справедливості. Роман також швидко розрізняє фальш і реагує на неї. Дуже обурювало кумівство у військовій частині. Виступає категорично проти цього, що простежується і в його творчій праці.
Ще не один вірш народиться у нього спонтанно. У поетичних рядках пережите, побачене, те, що зранило та ранить дотепер душу. Вона ж – вільна. І такою має стати наша стражденна
Україна.
***
На полі бою серце тремтіло,
Солдат у серці своїм воював.
Тяжка війна, душа боліла,
Та він за Вітчизну у бій вирушав.
В його очах вогонь загорався,
Любов до краю горіла у нім.
Додому вернутись, солдат сподівався,
Не просто вернутись, вернутись живим.
В той час депутати закони приймали,
Шукали ті гроші, які ще не вкрали.
Попали у повну зневіру народу,
Бо на війні, так лиш роблять “уроди”.
***
Прийшла орда на нашу землю,
Несе руйнацію і біль.
Та наш народ, незламний і сміливий,
Стоїть мов скеля серед хвиль.
Ідуть на нас, з вогнем безжально,
Щоб стерти все з лиця землі.
Та сильний дух ніколи не скорити,
Народ ми вільний - назавжди!
***
Хтось скаже, що сказане мною не на часі,
Що не варто зараз говорити про мову,
Але я не в "рашці", і з радістю з вами поспорю.
Невже ви забули як морили народ,
Як в нашу еліту вбивали?
А все, що було українське,
Забрали й своє нав'язали.
Як в наші хати, де жили українці,
Селили сусідів-тиранів,
Як нас змушували любити
Не своїх, чужих ветеранів.
А, отже, різниця вагома,
Говоріть українською вдома!
Олександр ЛУЦИШИН
