І НЕЗРЯЧОЮ МОЖНА БУТИ ЩАСЛИВОЮ
Вміння жити людині дає наснагу. А якщо ти креативна, легка на підйом, то й поготів. Саме такою є Юлія Сухова, родинне коріння якої з с. Корналовичі. Правда, зараз є львів’янкою. Навчалася у львівській школі № 66 разом із здоровим дітьми. Не комплексує, не нарікає. Своїм оптимізмом і силою духу запалює інших. До 9 років була слабо зрячою, а після цього почалися незворотні процеси до повної втрати зору.
Школу закінчила у форматі інклюзивної освіти, потім був педколедж, а після цього навчання в Київському університеті розвитку людини “Україна”. Є співачкою, яку знають під творчим псевдо Юліана. Працює психологом та соціальним педагогом, проводить мотиваційні тренінги.
Не боїться жодних нововведень. Разом з однодумцями, а це передусім керівником об’єднання творчої молоді із вадами зору “Наш світ” Тарасом Мільчаковським, його дружиною Марією, львівською поетесою Лілією Кравченко та іншими знімають кліпи та відео ролики. На її думку, неможливість бачити у жодному випадку не повинна стати на заваді розвитку тебе як особистості, а ще хоче, щоб її сприймало суспільство як повноцінну людину. Втрата чогось одного дає можливість мати щось інше. І для Юлії – це сцена, виступи, пісні та роз-криття того потенціалу, який заклав у неї Всевишній. Тим більше, що має синочка, якому буде шість років. Завдячує долі за чоловіка Андрія. Як наголосила, він дуже старається і допомагає їй в її громадській діяльності, адже є заступницею голови ГО "Рівні можливості для всіх", керівник якої Савка Роман – це її добрий друг та лояльний до нових заходів і проєктів. Для неї на першому місці стоїть соціально-громадська діяльність, волонтерство і благодійні заходи, різноманітна яскрава діяльність організації і підтримка сімей з дітьми з інвалідністю, творчий розвиток особистості.
Як це їй вдається? – запитаєте. А тому, що організована, сама максимально робить і надихає інших не розчаровуватися в житті та не розмінюватися на дріб’язок. З’явилася ідея – реалізуй. І знайдеться обов’язково на це сила.
Поїздки, подорожі, зустрічі з іншими людьми дають їй натхнення до втілення нових планів. Вважає, що головне, аби ти сприйняв себе таким, яким ти є; полюбив і пробував реалізовувати свої задуми. Треба нести світло, якщо сам його не можеш бачити.
Презентує себе, аби інших надихати. Це дозволяє відходити від стереотипів, що, коли у тебе проблеми, ізолюйся і перебувай у своєму світі. До всього треба бути готовим, і в тому числі, що й здоров’я може підвести.
У вісім років вперше вийшла на сцену та заспівала. Відтоді вона стала для неї рідною. Окремі пісні у її виконанні набули значної популярності. В тому числі на слова і музику Тараса Мільчаковського.
Юлія є арт-менеджером. Спершу все планувала робити як усі: здобути освіту, мати роботу, створити сім’ю. І цей шлях пройшла. Стала більш домашньою з народженням синочка Матвійка, але не закрилася у чотирьох стінах. Продовжувала комунікувати з іншими, організовувати заходи. Хоч додалося клопотів, та сама і готує, і варить у мультиварці, і прибирає.
Намагається все робити самостійно, наголошуючи, що рідні не повинні ставати рабами людей з особливими потребами, хоча їй допомагають мама, тато, бабуся, чоловік, сестра. За потреби – подруги та знайомі. Синочкові намагається дати те, чого їй самій бракувало, а це знову ж таки різні поїздки, подорожі, відпочинок в горах. Змалечку він бував в ігрових кімнатах з іншими дітьми, розвивався, адже є здоровим і не має проблем із зором.
Разом із згаданими вище колегами вона бере інтерв’ю, запрошуючи на розмову цікавих, неординарних людей, пропагуючи рівні можливості для усіх. Серія таких вийшла під час карантину, коли усі залишалися вдома і со-ціальні мережі стали майданчиком для спілкування та перегляду різних цікавинок.
Робить з друзями фото сесії та знімають різноманітні кліпи, де люди з інвалідністю є їхніми героями; записують пісні.
Часто допомагає проводити їй майстер-класи чоловік.
Вона все ж зазначає, що таланти, як правило, з’являються і знаходяться ресурси – не від доброго життя. Помилки загартовують. А ще дуже їй прикро, коли запропоновані нею ідеї інші видають за свої. З такими людьми тут же припиняє всі стосунки.
Бувало, що й з суїцидальними людьми працювала і виводила їх з критичного стану. Говорить, що завжди треба розвиватися у різних напрямках і всьому вчитися. Для себе визначила правило: або все, або – нічого. Веде блог "Мотиватор", будучи ланцюжком між зневіреними і тими, хто вистояв у важких ситуаціях і дав собі раду у житті.
До того ж наголошує: зустрічають по одягу, тому намагається гарно виглядати. До різних речей підбирає інший тип окулярів, що також доповнюють її зовнішній вигляд. Вона ходить на високих підборах; рекламує прикраси, виготовлені руками таких як вона, знімаючи живі відео. Все це демонструється, щоб привернути увагу, бо ніхто тебе шукати сам не буде. Лише, коли побачать, – дізнаються про тебе та захочуть співпрацювати чи просто комунікувати, і в такий спосіб змінюється життя: твоє і тих, хто поруч.
Увесь літній період проводить з рідними у с. Корналовичі, куди до них приїжджають друзі. Батько Руслан Сухов все гарно облаштував, сад-город; тут ростуть різноманітні екзотичні ягоди і фрукти. За цим всім доглядають бабуся Марія та мама Галина. Дуже подобається атмосфера в рідному населеному пункті. Щира вдячність старості села Петру Струсу та його дружині Анні Струс і загалом їхній чудовій сім’ї, що є такими добрими сусідами, які завжди допомагають і підтримують.
Юлія Сухова пишається своїм прадідусем Костянтином Глушком, який багато років був директором місцевої на той час середньої школи.
Вона разом зі своїми однодумцями зацікавлена у реалізації різних проєктів. В тому числі й з-за кордону. Створили фото книгу “Я – цілий світ”, щоб продемонструвати інклюзію і в побуті, який облаштовувати не так вже й просто.
Свою проблему треба прийняти і допомогти рідним, які, як правило, коли є хвора дитина, не мають вже радості. Для них це стає великим випробуванням, та коли вони попри все бачать розвиток своєї дитини, її успішність – радість до них повертається.
Варто зрозуміти: світ – не лише для політиків, бізнесменів, тих, хто при владі, а для кожного з нас, незважаючи на зовнішність, можливості і бачення. І кожний має право на успіх.
***
Свого часу прадідусь Юлії – Костянтин Глушко, коли совєти мали намір зруйнувати костьол у Корналовичах, не дозволив цього зробити. На одній із нарад, під час якої обговорювався такий намір, він переконав присутніх, що це пам’ятка архітектури і руйнувати його не можна. До нього дослухалися. У такий спосіб костьол вдалося зберегти, тоді, як у смт. Дубляни римо-католицький храм знищили.
У Корналовичах костьол вже в роки Незалежності відбудували з ініціативи, на жаль, нині покійного, Михайла Янушевича, і сьогодні ця святиня разом з двома церквами: греко-католицькою та православною є окрасою села.
Марія ПУКІЙ
