НА ФЕРМІ У МИКОЛИ БУРАКА НАВІТЬ ЖУРНАЛІСТУ “ВИСОКОГО ЗАМКУ” СИРУ ЗАБРАКЛО
Чесне слово, то був якийсь фермерський тиждень, бо уже наступного після Тисовиці дня поїхав до знаменитого бабинського фермера Миколи БУРАКА. Там теж сімейна ферма, якій уже купа літ… Возив до нього на знайомство двох перспективних людей, які так само хочуть молочну ферму, але про цю сенсацію згодом…
Наразі про Миколу. У нього в житті сталися зміни – обраний депутатом Новокалинівської міської ради, мама Леся стала старостою села… Микола очолює ще земельну комісію і погодився на цю складну безоплатну посаду виключно для того, щоб навести у селах лад з землею, бо починалася вакханалія… Дай Боже, щоб плани збулися…
Тепер про господарку. Якщо на відкритті ферми я скептично ставився до бабинського проєкту, то тепер вже ні. Ну, уявляєте. молодий хлопчина 22 років, щойно закінчив юридичні науки у Львові і звів собі на подвір’ї молочну ферму на півтора десятка корів. Утримання – за новітніми технологіями. Попервах думав, що Микола провалить справу, ну, де в такі молоді роки така відповідальність, більше на кавалєрку тягне, ніж до худоби. Але Микола і господарку тримає, і на кавалєрку встигає. Гарні корови у нього – нічого не скажеш, доглянуті, випещені і віддячують сповна. За рік середній надій на корову становив близько 6 тисяч кілограмів молока. Це солідний показник. Коли ще у селах були ферми, то надій у 3500 кілограмів вважався передовим. Відчуваєте, який прогрес!
Микола на рівні вченого господаря щиро розповідав гостям про свій досвід. Знаєте, інший би той досвід приховував, а Микола радий допомогти. Взагалі, у новітніх фермерів, виявляється, дружні відносини і залюбки діляться набутим. Микола зізнався, що одному власникові міні-ферми дав пораду, але той не дослухався, мовляв, сам знаю, як то має бути. А за якийсь час зазнайка зізнався Миколі: ти мав рацію…
Я помітив одну цікаву деталь у розповідях Миколи. Зізнався, що на початках у нього було дуже багато радників-порадник – те роби так, а це – ще інакше. Але фермер навчився сам обирати ту модель утримання худоби, яка йому найбільше пасує. Тобто, вибрав свій найоптимальніший варіант, з усіх порад взяв те, що дає більше користі і при менших затратах – молодець! Так би мовити, сам собі науковець…
Отак гості з господарем поговорили на свої специфічні теми, а я вирішив, що треба хоч якийсь прибуток Буракам залишити як компенсацію за прийом гостей. І попросив продати плесканку сиру. Насправді, я й раніше куштував його продукцію – смачно. Але фермер розчарував. Виявляється, уся вранішня продукція уже поїхала по торгових точках. Замовників у Миколи дуже багато, молочні продукти не залежуються. В Самборі його товар – лише у кількох магазинах. Перед Великоднем дві жінки в черзі ледь не побилися на останній плесканці сиру, бо попередній запис не спрацював. Продавцеві доводилося вгамовувати пристрасті приблизно так: “Жіночки, що ж сваритеся? Завтра ж Великдень!”
І головне запитання, яке підготував Миколі: чи не розчарувався? Ні, відповідає, все гаразд. Ну, і слава Богу. Були часи, коли ферми закривали, худобу вивозили на забій, приміщення розтягували по цеглинах – бо, чи бач, то наші майнові паї. А тепер час відкривати ферми…
Роман ІВАНЧУК