Година пам'яті до Дня виведення військ з Афганістану "Згадай Афганістан синів полеглих України".
Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.
П’ятнадцяте лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився рахунок втрат наших солдатів, військовослужбовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали – “Мамо, я живий…”.
Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива і гірка. 31 рік що пройшов, об’єднав колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.
Україна втратила близько 4 тисячі молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишилися в полоні або пропали безвісти.
Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України.
620 тисяч громадян України пройшли дорогами афганської війни. Загальні людські втрати в Афганістані склали 14 тис 433 чоловіки. У період афганської війни (1979-1989 рр) у Новому Калинові дислокувались три авіаційних полки. Найбільший тягар виніс 340-й окремий вертолітний полк, що мав на озброєнні транспортно-десантну машину Мі-8. Новий Калинів справедливо називають містом героїв. Трьом воїнам-інтернаціоналістам, які свого часу проходили тут службу та проживали: полковнику Віталію Павлову, підполковнику Олександру Райляну і старшому лейтенанту Костянтину Павлюкову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Кавалерами бойових орденів стали 114 авіаторів, 423 нагороджені медалями “За відвагу” і “За бойові заслуги”.
Але був і другий бік неоголошеної війни: біль, сльози, горе, скалічені долі. Зокрема, 118 військовослужбовців повернулись на калинівську землю у трунах. Військомати Львівської області скерували до Афганістану 5066 військовозобов’язаних. Середній вік загиблих 20-35 років. Вони могли б жити, любити, створювати сім’ї, виховувати дітей. Та доля розсудила інакше….
Не забули про втрати та біль Афганістану жителі Новокалинівської об’єднаної територіальної громади і сьогодні. 14 лютого відбулася година пам’яті, присвячена 31-им роковинам виводу колишніх радянських військ з Афганістану, яка розпочалася зі спільної молитви всечесних отців за загиблими в боях та померлими від ран, а саме настоятеля храму святого рівноапостольного князя Володимира Православної Церкви України м. Новий Калинів отця Ярослава та настоятеля Української Греко-Католицької Церкви Преображення Господнього м. Новий Калинів отця Тараса. Міський голова Богдан Юзвяк зауважив, афганська війна тривала майже 10 років. І щоб зараз не говорили про ту війну, наші солдати вчинили так, як велів їм обов'язок, як підказувала совість, а значить правильно, тому що іншого шляху у них не було.
Нині в Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців. Те покоління знає ціну життя, дружби, єдності, воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля, нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото. З сумом на очах розповідав очевидець афганської війни, який проживає у м. Новий Калинів, голова Новокалинівської організації ветеранів Афганістану Василь Тупіка.
До присутніх на заході звернувся заступник командира 2-ї вертолітної ескадрильї з морально-психологічного забезпечення військової частини А3913 майор Гордієнко Сергій Григорович, який згадуючи страшні події афганської війни побажав, щоб на Українській землі швидше наступив мир та спокій. Викладач музичної школи Ольга Петелько виконала пісню “В Афгані часто снились вишні”.
Вшанувати пам'ять загиблих та віддати шану учасникам бойових дій прийшли представники міської ради, військовослужбовці військової частини А 3913, ветерани, рідні та близькі загиблих воїнів-афганців, громадськість. Ведучою заходу була директор Новокалинівської дитячої музичної школи Галина Баковська.
На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, усі присутні вшанували їх хвилиною мовчання.
Найвищою нагородою для тих, хто вцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять. Ми низько схиляємо голови перед матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули. Нашим воїнам-афганцям бажаємо миру, душевного спокою, злагоди, щастя, добробуту в нашому великому домі – Україна.
