ЧОРНОБИЛЬ… МИ ПАМ’ЯТАЄМО…
Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
Час ніби поділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.
В життя мільйонів людей увійшли слова: радіація, зона, ліквідатор, відселення. На квітучій українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна входити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
Чорнобиль – це спустошеність понівеченої аварією української нації, нестерпний біль і пам’ять народу. Саме Чорнобиль озивається болем у серці кожного: онкохворі діти, запущені домівки, зарослі чагарями дороги і площі покинутого міста, отруєні чорноземи і ріки. Забути це чи викреслити з пам’яті неможливо, як неможливо бути осторонь цієї біди. Минатимуть десятиліття, але сумний набат Чорнобиля не дає заспокоїтися нам. Кажуть, час лікує, затягує рани. Це неправда. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся. Сьогодні кожен із нас розуміє, що сенс життя полягає в тому, щоб поважати природу, яка створила людину. Тому у нашій свідомості повинна відбутися революція, яка подарує Землі розумного друга – людину екологічної доби. Ми повинні ставитись до природи, як до матері, а себе відчувати її дітьми. Наше майбутнє у наших руках.
Ми низько схиляємо голови перед усіма, хто пішов тоді в ядерний вогонь, щоб зупинити ланцюгову реакцію смерті. Вклоняємось тим, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав своє життя, виконавши найвищий синівський обов'язок перед рідною землею і рідним народом.
Людство входить у майбутнє, оглядаючись у минуле. Такий одвічний закон історії. У тому, що було, не можна нічого змінити, але так само нічого не можна забувати. Тож нехай слово «Чорнобиль» стане постійним і суворим нагадуванням всім нам про відповідальність перед прийдешніми поколіннями за всі свої вчинки та дії.
Тож хай палає свічка пам’яті і надії в день 38-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити! Дякуємо Збройним Силам України за захист української землі від окупанта!
